Іменник

Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?. В українській мові, яка належить до флективних синтетичних мов, іменник є змінною частиною мови, загалом, в інших мовах іменник може не змінюватися.

Лексико-граматичні розряди іменника

Граматичні категорії іменника

Рід				Число		Відмінок
Чоловічий	Жіночий	Середній	Спільний	однина	множина	Називний	Родовий	Давальний	Знахідний	Орудний	Місцевий	Кличний

Іменники-назви істот і неістот

Іменники, що відповідають на запитання хто?, об'єднуються у семантичну групу назв істот.

До назв істот належать іменники, що називають:	Приклади:
людей	хлопець, донька, дитя, мандрівник, інженер, професор, балерина
тварин, птахів, комах	ведмідь, корова, чапля,індик, синиця, бджола, комар
міфологічних істот	демон, лісовик, відьма, русалка

Решта іменників відповідає на запитання що? і складає групу назв неістот.

До назв неістот також належать іменники, що називають:	Приклади:
сукупності осіб	група, натовп, загін, юрба, зграя, табун, рій
назви організмів	бацила, мікроб, вірус

Граматичне поняття істоти/неістоти не збігається з поняттям живого/неживого в природі.

Назви істот і неістот розмежовуються за допомогою запитань:

• для істот-хто? кого?
• для неістот-що? чого?

Морфологічні характеристики:	Приклади:
у назвах істот-осіб чоловічого роду збігаються форми знахідного та родового відмінків однини і множини	родовий відмінок — друга, друзів знахідний відмінок-друга, друзів
у назвах неістот збігаються форми називного і знахідного відмінків множини	книги (стоять)-(бачу) книги столи (стоять)-(перенесуть) столи