Відмінки

  Відмі́нок — граматична словозмінна категорія, характерна для іменних частин мови (іменника, прикметника, числівника, займенника). Відмінок як категорія також притаманний дієприкметнику (особлива форма дієслова, яка поєднує ознаки і дієслова, і прикметника). Відмінок служить для вираження синтаксичних відношень між словами в реченні. Головним засобом вираження відмінкових значень є фле́ксія. Категорія відмінка характеризує флективні мови. Так, змінювання синтаксичних відношень слова «книга» у реченнях «Книга — джерело знань», «Петро купив гарну книгу», «Усі полиці завалено книгами» є змінюванням слова «книга» за відмінками, або відмінюванням. Наявність у тій чи іншій мові категорії відмінка свідчить про синтетизм цієї мови. Утім, низка лінгвістів вважає за доцільне говорити про так званий аналітичний відмінок^[1]. Терміном відмінок також позначають окрему грамему цієї категорії, тобто конкретний відмінок (називний, родовий тощо).

  Українська мова має сім відмінкив: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий та кличний. Інші слов'янські мови мають або ті ж сім відмінків (польська,чеська, сербська) або ж шість (російська (у російській мові немає кличного відмінка), словацька). Зі слов'янських мов відмінки відсутні в (болгарській мові), яка маєаналітичну будову. Відмінки відсутні у більшості європейських мов (крім німецької та ісландської, в яких по чотири відмінки), а в англійській та скандинавських мовахформально існують лише прямий (називний) та родовий відмінки.